за замовчуванням

"Плоскій синематографъ"

IceBucketChallenge - 2
Гра Престолів
flat_cinema
Шая помстилася Тиріону, тому нарешті він тут. І так, Пітер номінував Чарльза Денса.


Ліна, Кіт та Ніколай.





серіальне
за замовчуванням
flat_cinema

Влітку я нарешті подивилася ті декілька сезонів «Доктора Хто», які відділяли мене від сучасності. А вчора долучилася до першої серії восьмого сезону. Новий Доктор – це завжди хвилююче, це завжди незвично, і завжди здається, що минулий був краще. Дуже цікаво, куди нас заведе Капальді та як зміниться тональність серіалу. Нова заставка, наприклад, мені дуже і дуже до вподоби.


«Легенди» - вже дві серії подивилася, і якось засумувала. Мені цікава інтрига персонажа Шона Біна, а вони, здається, хочуть зробити акцент на спецзавданнях, які у 90% з пальця висмоктані і абсолютно нецікаві. Нам би психологічну драму, а не стрілялки про агентів під прикриттям. А в цьому плані пілот був більш показовим та інтригуючим.


«Outlander» - після трьох серій подумалося мені, що така екранізація - це надто добре, щоб бути правдою. Але поки що у них все виходить. Сем Юен – ідеальний Джеймі Фрезер. А пісню з заставки кожен раз хочу знайти та записати в плеєр, і все якось руки не доходять. Сподіваюся, як закінчиться сезон, вони, як і в «Грі престолів», випустять саундтрек окремо, тому що це суцільна радість для вух. Ну, а інше – радість для очей. І так, це все ще екранізація жіночого роману, щоб ви чого не такого не подумали.

«The Knick» - неймовірно атмосферний і натуралістичний, як на мене, серіал про лікарню початку ХХ століття. Сценарій – як не поглянь – дуже гарний, персонажі – колоритні, антураж теж на рівні, але під час кров-кишки - brace yourself, це не легко, і завбачливо тримайте їжу подалі від поля зору (якщо раптом балуєтесь за переглядом). А Клайв Оуен, до речі, колись у майбутньому напрошується на «Еммі» за цю роль. І Содерберґ за режисуру теж.




Зі святом!
за замовчуванням
flat_cinema


Все буде добре. Все обов'язково буде добре.


IceBucketChallenge
дурний сміх
flat_cinema
Тепер абсолютно очевидно, що цих хороших мокрих людей треба зібрати в один пост.

Наприклад, веселий Лі Пейс.

Великий Йен Маккелен (і номінував літніх людей, ох вже цей Гендальф!).

Особливий Патрік Стюарт.

Кріс. Просто Кріс.

Бенедикт зі своїм гостросюжетним роликом.

Чекаю на каст "Гри престолів" (бачила, що вже дівчата Старки та Джендрі), Ейдана та Діна .


Chef
за замовчуванням
flat_cinema

Джон Фавро давно довів, що вміє знімати кіно і назавжди залишиться в анналах студії «Марвел». Після «Залізної людини» Роберт Дауні-молодший знов став популярним, якось трошки зрісся з образом Тоні Старка та залишив у минулому участь в дивних, по-своєму цікавих і, очевидно, малобюджетних фільмах, схожих на «Співочого детектива» або «Хутро». Після «Залізної людини 2» Міккі Рурк, зігравши божевільного вченого та антагоніста Івана Ванко, сильно полюбив батьківщину свого персонажа – Росію, що нещодавно із гордістю демонстрував в Москві, надибавши одіозне російське народне вбрання а був би чесною людиною – взяв би приклад з Жерара, чи «Макдональдс» все ж дорожчий?.

А тепер Джон Фавро зняв маленьке (у порівнянні з його коміксами, так напевне) кіно для душі, а по сумісництву – оду їжі. До перегляду мені траплялося декілька відгуків про фільм від розумних людей, і аналогія шеф-кухар – кінорежисер здалася досить прозорою. Чесно, не знаю, чи так само це сприймалося б, якби я про це не прочитала, тому що поверхневе ознайомлення, наприклад, із рецензіями на кінопоіску, виявило претензії, що перед нами фільм про фастфуд, і взагалі, зрозуміло, чому вони там всі такі товсті включно із самим виконавцем головної ролі а за сумісництвом і режисером. Хоча що це я, тут саме місце сентенції «всі люди різні» і затасканій історії про сліпих і слона. Ну, подумаєш – хтось нащупав тут тільки фастфуд. А могли ж побачити глибоко сховану пропаганду одностатевих сімей: двоє чоловіків їздять на фургоні та, розумієш, виховують дитину. Ну і взагалі, дурість – вона ж безкінечна, тому не продовжуватиму.

Кіно хороше, миле, надзвичайно гастрономічне і, насправді, просте-просте. Це той невмирущий варіант доброго позитивного звичайного фільму «від проблем – до хеппі-енду». І він дуже американський – але не в сенсі, який вкладають у цю фразу високолобі інтелектуали (і взагалі, всі, кому не ліньки), а в тому сенсі, як можна було б назвати американськими фільми Френка Капри. А ще це кіно про те, що шеф будь-де і будь-коли залишається шефом, а майстерність, компетентність та не втюхування зіпсованого – це непоганий шлях. Ну а локалізація «Повар на колесах» (ну, на кінопоіску мене це не дивує, але ж і кінострічка, і кінотеатр і всі-всі-всі, і очевидно, і в кінотеатрах - така назва) - це маячня та примітив.




Halt and catch fire
за замовчуванням
flat_cinema

Амбіційний, зухвалий та безпринципний Джо Макміллан збирає навколо себе команду висококласних спеціалістів та геніїв, які, об’єднавшись, напевне повинні створити комп’ютер, що буде у кожному домі. Замучений життям Гордон Кларк, який виглядає як нудний програміст з 80-х, але при цьому має дружину модельної зовнішності, яка працює в іншій комп’ютерній компанії, виховує їхніх дочок, дає поради стосовно нового комп’ютера і підтримує його, коли він в черговий раз починає нити через те, що у нього складнощі на роботі. Розбавляє цю компанію бунтарка-недоучка Кемерон Хоу – дівчинка, яку можна переплутати з хлопчиком, особливо завдяки 80-м. Вони збираються створити майбутнє. Але чи реалізуються їхні плани? Чи правильну мету вони обрали? І чи зможуть вони піднятися над своїм минулим заради майбутнього?

Цей серіал просто створений для любителів комп’ютерів, для тих, хто щось розуміє у програмуванні і т.д. – бо, я так підозрюю, що через свій гуманітарний мозок не відчула задоволення від всіх цих шифрів, кодів, багів та фіч. Отже, половина проблем та конфліктів виглядала приблизно так: «о, Джо/Гордон/Кемерон/анонімус у нас бубубуляля, і тому нічого у нас не вийде, ми втратимо роботу і все буде погано». А вирішення: «ні, ми все зможемо, сядьте та подумайте» - вони сідають, думають та придумують, щоб все було в шоколаді, при цьому ти чуєш приблизно сто незнайомих слів на хвилину… і розумієш, що розраду в цьому серіалі треба шукати в іншому. Можна в музиці 80-х – її тут дуже багато, але вона точно не для мене. Ну і залишаються персонажі.

Звичайно, найцікавіше виглядає Джо Макміллан, бо персонаж Лі Пейса просто прописаний складним героєм, сповненим протиріч, душевних (та, як виявляється, фізичних) травм. І при цьому він той ще неприємний тип, з яким краще не мати справ, бо невідомо, коли, як і чому він тебе кине. Такі персонажі та така драма даються Пейсу з легкістю, але його заслуг це не применшує. Через зйомки він прогуляв практично всю промо-компанію другого «Хоббіта», але Джо Макміллан – це, безперечно, краще, ніж пара сотень фотографій, декілька вдалих гіфок у тумблері та відео з якогось нудного вечірнього шоу.

На його фоні всі автоматично йдуть на другий план, хоча Кларки та Хоу теж цілком собі головні герої. У кожного з них свої таргани в голові, свої таланти та страхи, але всіх їх веде за собою Макміллан (навіть Донну, дружину Гордона, яка взагалі не працює з ними в одній компанії і ніякий він їй не босс). І все знов зводиться до героя Лі Пейса, тому не буду далі ходити навкруги.

Ми маємо досить специфічну десятисерійну драму, яка такому пересічному глядачу, як я, здалася дещо сіруватою. Так – мрійники, ентузіасти, генії, нелегкий шлях… якщо б це був фільм на 100 хвилин (або на 2 с гаком години, але тільки за умови Фінчера у режисерському кріслі) – і в цьому хронометражі зробили б вижимку з цих десяти серій – це мало б бути краще. А так виявляється, що цей серіал як великий черствий корж, а Лі Пейс – як шоколадна глазур. Ну і як тут втриматись, якщо любиш шоколадну глазур?




The Angriest Man in Brooklyn
за замовчуванням
flat_cinema

Ну от, сто років писала цей пост, і тепер у всього цього нова актуальність… Ліньки щось переписувати, тому залишу все, як є, а от наприкінці ще допишу.

Я не знаю, де знаходиться королівство кривих дзеркал, але напевно знаю, що в ньому живуть локалізатори. Наводити приклади всіх тих збочень, які вони витворяли хоча б за останні кілька років – це справа марна, але з того, що нещодавно трапилось прочитати, наприклад - трилер із Софі Тернер (Санса Старк) «Another Me», який чомусь вирішили назвати «Глаза панды». Ну, просто дівчинка розмазала макіяж, і вийшли «глаза панды», скажемо ми і будемо праві. І взагалі, це прикольно. Але от «The Angriest Man in Brooklyn», що став «Этим утром в Нью-Йорке» пішов ще далі. Розумієте, дія фільму розгортається не в ранці. І Робін Вільямс грає трошки психопата. У нього проблеми з контролем гніву. І він бігає по Брукліну. Але так, напевне «Цим ранком в Нью-Йорку» звучить круто. Схоже на «Минулої ночі в Нью-Йорку». Так, там де Вортінгтон та Найтлі зраджували одне одному. Так, він був у відрядженні – не у Нью-Йорку. Так, фільм називається просто «Минулої ночі». Але ж Нью-Йорк у назві – це миттєво додає плюс мільйон до крутості, так? Бруклін – це теж Нью-Йорк, але кому потрібні такі деталі, дійсно? Охохо, ми відплатимо за те, що «та они ж тупые американцы» не можуть показати Росію на карті?!!1 А наші вирішили «списати» у сусідів та просто переклали цю тричі дебільну, банальну, штамповану назву, яка не стосується самого фільму.

Ой, королівство кривих дзеркал, воно таке – затягує. Як порожнеча, яка подивиться на тебе, якщо довго в неї дивитися. А до речі, і це так – величезна порожнеча, яка перекладає назви фільмів. Якість відповідна.

А сам фільм, якщо вже почала про «The Angriest Man in Brooklyn» - таке собі невигадливе кінцо, де жарти не смішні, драма – не драматична, акторам, здебільшого, грати немає чого, хоча каст – суцільні зірки. Ну, ще є декілька зворушливих моментів та закадровий голос – це можна віднести до позитивів. Ну і просто на поверхні плаває грошова мораль, яка не тоне, щось про «ніколи не пізно бути щасливим», «цінуй сім’ю», «дозволяй дітям йти своїм шляхом та підтримуй їх на цьому шляху», «роби те, що хочеш робити, і начхати, якщо це не так престижно, як могло б бути». Ой, я так скоро в спойлери залізу.

Коли я починала писати цей пост, Робін Вільямс був ще живий. І хоча я розумію різницю між актором та його персонажем (принаймні, завжди намагаюся ;)), але я вірю у версію з депресією та самогубством. І «The Angriest Man in Brooklyn» в контексті смерті Вільямса набуває особливого сенсу – тут його герой вважає, що йому залишилося жити 90 хвилин, і намагається попрощатися з усіма. І тепер писати про це важко, бо доля кіношного Генрі Альтмана склалася краще… Але точно, що фільм цей – фіговий мотиватор.

Але ще буде третя «Ніч в музеї», і знов Тедді Рузвельт!




Outlander
за замовчуванням
flat_cinema

Роман Діани Геблдон «Чужинка» (або «Чужинець» або просто-по-нашому, «Outlander») було опубліковано 23 роки тому. Очевидно, тоді сюжети про попаданців ще не були настільки соромітними, і твори, основною родзинкою яких було раптове переміщення героя в минуле з подальшою акліматизацією, ще можна було вважати літературою, а не графоманськими мареннями шизофреників чи просто фанфікшеном (проте, тут варто окремо підкреслити, що 99% попаданців у фанфіках потрапляють не в минуле, а в книгу/фільм/серіал, що взагалі, вибачте за тавтологію, окрема історія та благодатне поле для досліджень культурологів та психологів). Так от, трава була зеленішою, а популярні жіночі романи у порівнянні з сучасними популярними жіночими романами були практично як сестри Бронте, помножені на Джейн Остін.

З того часу Діана Геблдон написала ще не одну книгу про пригоди Клер Ренделл-Фрейзер. Після популярності першого роману вона багато чого могла собі дозволити, та й продовження так і просилося. А потім всім стало шкода розлучатися із давно знайомими та інколи навіть улюбленими персонажами. Тому чергова книга циклу публікується цьогоріч. Може, навіть вже вийшла, я не дуже цікавилася хоча б через те, що зійшла з дистанції після третього роману. І, до того ж, набагато цікавіше було роздивлятися промо фото до серіалу, роздумуючи, що ж вийде у каналу Starz. Офіційна прем’єра ще попереду, але пілот в інтернеті вже давно, тому можна скласти перше маленьке враження про те, що ж вийшло.



По-перше, тут до книги поставилися із таким трепетом, якого можна було б очікувати від ВВС, а не від «кров-м’ясо-цицьки-порнуха-ололо» Starz – із екскурсом в минуле героїні, з роздумами, що начитує закадровий голос, поки на екрані нічого не відбувається. Але досить атмосферно. Ні, навіть не так – дуже; цю британську-післявоєнну атмосферу можна просто на хліб намазувати. Ну а атмосфера XVIII століття здебільшого ще попереду, хоча те, що нам показали, теж виглядає досить непогано. Не знаю, кому подякувати – але це напевне треба зробити – за те, що взяли на ролі шотландців справжніх шотландців. І тут ми переходимо до другого пункту.



По-друге, акторів підібрали філігранно. Воно й по промоматеріалам було видно, але в динаміці, в контексті хотілося подивитися. Тобіаш Мензес тут не тільки найвідоміший (чи мені тільки здається, що Едмара Таллі, який з’явився у двох серіях «Гри престолів» у третьому сезоні, всі мали запам’ятати?), але й грати йому тут найцікавіше, якщо подивитеся – зрозумієте. Катріона Белфі та Сем Юен у порівнянні з Мензесом і взагалі маловідомі обличчя (хоча, якщо вам необхідна маленька позитивна трошки банальна різдвяна дрібничка, то «Принцеса на Різдво» з Юеном може стати у нагоді). А ще тут є неперевершений Грем Мактавіш, у якому мало хто побачить Дваліна, але він там є, і більше, ніж ми думаємо (у його героя навіть старший брат-книголюб є, кажу вам з висоти прочитаних книжок ;)).



Дійсно, вийшло несподівано непогано. Це варіант «Starz для романтичних дівиць та домогосподарок», що саме по собі досить дивно, але чому це має бути погано? «Outlander», скажімо, набагато кращий за зимові «Black sails». Далі обіцяється історично-пригодницька мелодрама з шотландцями в Шотландії, і якщо ви небайдужі до кілтів чи суворих пейзажів, то це просто must see.




Ну нарешті
Кілі
flat_cinema


Тричі подивилася, тепер можна спробувати щось написати.
Все круто.
І на битву йдуть всі. Особливо Кілі добре показали.
Ох.

Хеппібьоздей
за замовчуванням
flat_cinema

Сьогодні у Ніколая день народження, і минулого року у цей день я постила його фото зі зйомок «Іншої жінки». А цього року я, наприклад, можу написати, що це – комедія з аж одним смішним епізодом і великої кількістю туалетного «гумору». Що це фільм про те, що у Джейме Ланністера могло бути скільки завгодно жінок, причому одночасно. Що кожен з акторів, які мені подобаються, рано чи пізно обов’язково піде зніматися незрозуміло в чому, коли міг би знятися у чомусь набагато кращому. Залишається сподіватися, що «Боги Єгипту» вийдуть нормальним фільмом. Бо там ще й Батлер, у якого просто неперевершений нюх на лайняні фільми, і якого я, попри це, продовжую любити та вірити, що він хоча б раз на пару років зніматиметься в фільмі, який можна ввімкнути та отримати задоволення, а не набивати гулю фейспалмами під час перегляду.

І ще. Пам’ятаєте (хлопці вже можуть не читати;)), якийсь рік тому обіцяли прем’єру «50 відтінків сірого» 31 липня 2014? Із Чарлічкою в головній ролі? Це я подивилась днями трейлер з дерев’яним Джеймі Дорнаном, згадала все це…ех, ну і часи були.



You are viewing flat_cinema