за замовчуванням

"Плоскій синематографъ"

Halt and Catch Fire
фріман
flat_cinema

Ну це ж треба, вже і другий сезон «Halt and Catch Fire» закінчився. І я його подивилася – кожної серії питала: «нащо?», але все ж подивилася. Перший сезон був про пошук, про завдання, про намагання працювати в команді. «У них є місія» – наче казали нам у кожній серії, і в це навіть хотілося вірити. І героям час від часу хотілося співчувати, і Джо Макмілан хоч трошки, але інтригував. Але в цілому цей серіал був сухариком з купою незрозумілих моєму гуманітарному мозку речей, і жодного захвату, ясна річ, не викликав.

Але у порівнянні з другим сезоном перший виявився ще нічогеньким таким. Бо тепер практично у всіх героїв свої мега-плани. Плани, які мене, як глядача, примудрялися зовсім не цікавити; от чесне слово – глибоко пофіг, хто чим займається, і що на них чекає у майбутньому. Якщо в першому сезоні герої ще могли викликати симпатію, то другий звів все це нанівець, і хочеться, щоб всі вони вимерли – як динозаври, або ж зникли – як ті комп’ютери, на яких вони працюють. Хоча в другому сезоні всі стали ніби трошки більше людьми – скажімо, кожному приліпили якусь драму з коханням чи здоров’ям, а виявилося, що краще б вони і далі безкінечно порпалися б у залізках, плели корпоративні інтриги та транслювали б ідею, що ніякого життя крім роботи просто не існує взагалі.

Перший сезон я, чесно кажучи, дивилася заради Лі Пейса. Другий сезон я теж починала дивитися заради нього. Але третій сезон, якщо він буде – ні, Лі Пейс більше не мотивує (а це, до речі, такий досить промовистий знак). Та що там, я третій сезон не подивлюся навіть заради миру в усьому світі, досить з мене.



Хеппібьоздей
за замовчуванням
flat_cinema
Найкращому Джейме Ланністеру всіх часів вже 45.

Far from the Madding Crowd
за замовчуванням
flat_cinema

Якось так склалося, що майже всі мої спроби познайомитися із творчістю Томаса Гарді не були успішними. Навіть на рівні екранізацій. Єдиним щасливим виключенням серед мороку всіх тих Тесс та Джудів є історія Батшеби Евердін, тому я дуже чекала на нову екранізацію «Подалі від шаленої юрми». І не розчарувалася.


У Вінтерберга дуже добре вийшло збалансувати жіночу мелодраму та фестивальне кіно – от прямо те, що треба. Давно відомо, що Кері Малліган у костюмних фільмах як риба з водою, і що Майкл Шин примудряється грати з усією силою британського актора навіть там, де грати взагалі немає чого (а тут все ж є що). Цікаво, як раптово майже з нікуди винирнув на поверхню Маттіас Шонартс – два нових фільми з ним у практично головній ролі я цього року вже бачила, а в очікуваних ще три (треба, до речі, перевірити, як там «Французька сюїта» та «Маленький хаос»). Тож, як на мене, він чудово підбирає собі проекти. Подивимося, як там далі буде, але поки що враження, що в цих добрих проектах він примудряється абсолютно не впадати в око, але я не впевнена, що це можна вважати позитивом, особливо для того, хто виконує одну з головних ролей. Втім, на фоні того, що є Том Стеррідж, у якого сержант Трой вийшов таким, як треба, я замислююсь, і маю визнати: так, у мене упереджене ставлення саме до ролі Гебріела Оука. А все через те, що в 1998 році відзняли екранізацію, де фермера грав Натаніель Паркер, і грав він так, що після цього для мене будь-який інший Оук це «ну як же так» і навіть трошки «не вірю». Але це таке: там – ідеальний Оук, тут – ідеальний Болдвуд (навіть занадто!). І це все було б нічого такого, але в фільмах, де головна інтрига це «кого вона обере», саме такі речі визначають майже все.
Ну і давайте ще послухаємо Кері.



Хеппібьоздей
за замовчуванням
flat_cinema

Щось здється, що фотографії нового Камбер-боя доведеться чекати довго, тому поставлю фотографію "старого" Камбер-боя, якому сьогодні виповнюється 39.
Чекаємо на вікторіанський спешл "Шерлока" і робимо ставки на те, чи встигне Бенедикт до 40 отримати Оскара.

(no subject)
за замовчуванням
flat_cinema
От так дивишся новий сезон "Vicious", все добре і звично, а потім з'являються молоді Фредді та Стюарт - Люк Тредевей та Семюел Барнетт, з'являються на дві хвилини у флешбеку,  і усвідомлюєш, що хочеш серіал про них.
Ну і ще, якщо вже почали про цей серіал. Сподіваюся, те, що Фредді та Стюарт збираються одружитися - це не дуже страшний спойлер. Так от, я вже другу серію думаю: що ж такого знали сценаристи, що так чітко підгадали під всю цю американську історію з однополими шлюбами? Прямо неймовірна актуальність вийшла.

Jonathan Strange & Mr Norrell s 01
мімімі
flat_cinema

Ідея взяти і не написати великий пост про «Джонатана Стренджа і містера Норрелла» була б привабливою (останнім часом оффлайн визначає мою свідомість, хе-хе), якби не стійке відчуття, що мені просто треба, неодмінно необхідно висказатися та виписатися з цього приводу, бо без цього все одно діла не буде.

Як вже мабуть всі знають, книга ця писалася довго, і її шлях на екрани був теж не дуже коротким. Книга була товстенною цеглиною, в якій змішалася мало не вся англійська література XIX століття, і вона була місцями дотепною, місцями – трохи лячною завдяки всій цій магії. І ще роману чудово вдалося передати відчуття часу – того часу, який просто йде собі, здавалося б, непомітно, але все одно лишає відбиток на усьому. Звичайно, в серіалі це не передати повною мірою. Але знаєте що – як на мене, серіал навіть кращий за книгу, хоча, може, і не слід порівнювати. Сценаристи і самі трошки чарівники, тому що вмістили цю історію у 7 серій, насичених і цільних. Серій, у яких точнісінько передано атмосферу магічної Англії, і, що найважливіше, в яких герої дійсно ожили.


У тому, що Едді Марсан – це містер Норрелл, не виходило сумніватися ще навіть до першої фотографії в образі, але щодо інших ситуація була цікавішою, тому що всі інші актори були такими собі «темними конячками». Так, більшість із них ми бачили, але на таких ролях, по яким неможливо уявити собі, які ж вони будуть в образах «Джонатана Стренджа…». І що ж? Більшість касту – це дійсно влучне попадання: Сегундус (чудовий, чудовий!) , Вінкулюс, Дролайт та Ласселз, леді Поул, Арабелла, Стівен Блек і навіть сер Волтер Поул, хоча, якщо я правильно пам’ятаю, він візуально мав виглядати зовсім не так. Чілдермас в серіалі – прекрасний приклад того, як харизма актора підіймає персонажа на інший рівень. Джентльмен Марка Воррена – абсолютно нереальне нелюдське створіння, про якого по сюжету неможливо розповісти через закляття, а в реальності для нього не підбереш слів, бо він притягує та лякає одночасно, прямо-таки гіпнотизує – власне кажучи, як це і має бути. Кого ще не вистачає? Правильно, того, чиє ім’я ми пишемо першим у заголовку – Джонатана Стренджа.

Як на мене, Стрендж – найбільш прописаний персонаж в усій цій історії, і здається, що ми знаємо його біографію чи не до найменших деталей. Перед нами і Стрендж-син, і Стрендж-чоловік, і Стрендж-маг. Він проходить своє становлення як героя перед нашими очима. Він геніальний та імпульсивний, і пані Кларк, безперечно, любить його (тому що не любити його дуже важко), але всіма силами намагається не ідеалізувати. У неї виходить, до речі. Але. Але з’являється Берті Карвел, якого особисто я до цього моменту знала за двома маленькими ролями у «Хокінґу» та «Шерлоку» (пам’ятаєте банкіра з 2 серії 1 сезону? Він ще сказав про те, що він із Холмсом разом навчався – прикол в тому, що в «Хокінґу» Карвел і Камбербетч грали студентів – і уважні фанати розгледіли це та потурбувалися про відповідний пост у tumblr; картинку цю зараз мені знайти не вдалося, але нічого дивного, більше 3 років пройшло; все це я пишу до того, щоб сказати: грубо кажучи, я знала Карвела завдяки прикольній картинці в інтернеті), і дає нам такого Джонатана Стренджа, після якого все стає неважливо.

Чесно кажучи, він вразив мене до глибини душі своєю грою, і саме про це мені хочеться писати найбільше, хочеться кричати в монітор щось типу: «де ж ти був раніше? Сяй, не сходь з екранів, забери усі бафти та золоті глобуси!». Серйозно, мені це треба хоча б для того, щоб задовольнити мою внутрішню цікавість: чи роль Джонатана Стренджа була для Карвела «однією-тією-самою» роллю, якою він раптово «вистрілив», чи в їхніх Англіях актора такого таланту можна розгледіти у ненайвідоміших фільмах (а ще вірніше – серіалах) тільки мучачи кнопку «пауза»?

За декілька місяців я, скоріш за усе, передивлюся «Джонатана Стренджа і містера Норрелла» і, може поділюся не емоційним та спонтанним першим враженням, а чимось більш спокійним. А може і ні. Але зараз я під великим враженням від цього серіалу. Це дійсно прекрасно. Дякую.




Jonathan Strange and Mr Norrell
за замовчуванням
flat_cinema

Ну що ж, тепер офіційно, по факту, так би мовити: «Джонатан Стрендж і містер Норрелл» - кращий за ці пів року серіал. Подивимось, що можна буде сказати наприкінці 2015го, але зараз не віриться, що щось буде здатне стати бодай на один рівень із «Джонатаном Стренджем…», не кажучи вже про те, щоб перевершити цю екранізацію.

Мені хочеться написати величезний пост про все це, але зараз немає ані часу, ані сил для цього, тому коротко: Берті Карвел – бог.


Хеппібьоздей
за замовчуванням
flat_cinema

Сьогодні 19 червня, а це означає, що Ейдану Тернеру тепер 32. За останній рік він багато чого встиг – наприклад, свій містер-Дарсі-момент, як всі писали спричинив хвилю справжнього божевілля, і це ще тільки початок. Тому тримаймося ;)

Він зараз в США активно рекламує «Полдарка» день народження у нього, а подарунки отримують фани Настільки активно, що навіть не встигаєш слідкувати за усіма його новими інтерв’ю.

Добрих проектів йому. Найближчим має бути дуже-ірландське-кіно «The Secret Scripture» від Джима Шерідана (а у нього я вірю), і хоч до книги (а значить, і до сюжету скоріш за все) у мене є деякі питання, але Ейданів персонаж Джек позиціонується як шикарний. Днями офіційно підтвердили ще один фільм, і про другий сезон «Полдарку», який зніматимуть восени, не слід забувати. Хоча, що це я – як такого забудеш?


GoT season 5
Гра Престолів
flat_cinema

Цей сезон, безперечно, відкриває новий горизонт сценарної графоманії. Раніше, знаєте, відбувалися тільки рецидиви та легкі зриви типу дружина-Робба-медсестра. Але в п’ятому сезоні гамівна сорочка фантазії сценаристів у виді книжок Мартіна остаточно втратила свою функцію. Здається, до «Бенкету стерв’ятників»/«Танцю драконів» зверталися тільки у тих випадках, коли ліньки було вигадувати щось своє. Такий запасний варіант, шпаргалка, з якої можна списати, план «б» на крайній випадок.

Звичайно, є моменти з книг, за які я готова стояти стіною, довго та гучно голосити за їхньою відсутністю та поминати Беньоффа й Вайса незлим тихим словом. Але зважаючи на кількість персонажів, сюжетних ліній та взагалі тривалість всієї цієї історії, їх не так вже й багато. Тому найголовніша моя претензія до того, що відбувається в серіалі, – це тотальна, непрохідна, непереможна тупість героїв, подій та сюжетних ходів. В оригіналі, звісно, є ті, хто порядком тупить, – Серсея чи, при всій моїй симпатії, Брієнна (але тут її принциповість винна), але тут … вся лінія Санси – це щось: якщо у Мартіна вона розумнішала, то тут натуральна деградація; що весь сезон відбувалося у Джейме, я взагалі відмовляюся розуміти, хіба що батьківський інстинкт у голову вдарив; Томмен – це якийсь жах, чудово видно, що зараз він став ровесником того ж Робба з першого сезону, і, блін, він не може приструнити купку релігійних фанатиків, ладно коли йому за книгою 8 років, але тут, тут!

Приблизно такі враження були у мене після семи серій сезону. На восьмій сталося щось надзвичайне, хоч я і більш ніж спокійно ставлюсь як до мочилова, так і до зимових білих зомбі. З дев’ятою все зрозуміло: WTF?! Причому, здавалося б, лише один епізод викликає цей вигук, але ж враження на всю серію. І десята – її, будь ласка, запишіть в якісь аннали як серію, в якій намагалися вбивати когось кожні п’ять хвилин. Виходило не завжди, але це мало що міняє. Десь у другій половині серії, після чергового вбивства (найбридкішого, до речі, але очікуваного і навіть майже канонного) подумалося, що перед титрами буде написано щось про закінчення серіалу, тому що вб’ють усіх персонажів. Вони зупинилися за крок, над самісінькою прірвою. Цікаво, чи не зірвуться вони остаточно у наступному сезоні?


(no subject)
за замовчуванням
flat_cinema
Всі фанати "Шерлока" будуть в екстазі, якщо Бенедикт назве свого сина Хемішем. А потім малий Камбербетч зіграє дитину Джона і Мері, так же, містере Моффат?
Але раптово подумалося: якби Крістофером, на честь сера Крістофера Лі - це було б ще крутіше. І з вірою в реінкарнацію, мабуть.

?

Log in