за замовчуванням

"Плоскій синематографъ"

Previous Entry Share Next Entry
Оскар-марафон - 2016
за замовчуванням
flat_cinema

Цього року я провалила «оскар-марафон», навіть здається, що фільми, які хоч якось причетні, я подивилася випадково. І це майже правда, взагалі-то. Та й що дивуватися, зараз кінець лютого, а я ніяк не можу почати писати другу (серіальну) частину підсумків минулого року (це як ялинку викидати, нє?). Але через те, що тут не «оскар-марафон», а так, «оскар-стометрівка» скоріше, її можна спробувати зробити концептуальною та тематичною.

Наприклад, є тема холодної війни та «зрадників».

«Шпигунський міст». Спочатку заарештували тихого непомітного художника Рудольфа Абеля, який виявився радянським шпигуном. Докази обвинувачення були неспростовними, але це не означало, що він не мав права на захист – і цей захист йому надали, зробивши «крайнім» адвоката Джеймса Доновена, який досить швидко відчув, що означає ворожість суспільства до «зрадника». А потім американський студент Фредерік Прайор вляпується у неприємності в Берліні, а льотчик Гері Пауерс потрапляє в полон в СРСР. Звісно, ЦРУ відчуває занепокоєння через Пауерса, що може видати американські секрети, та хоче обміняти його на Абеля, який все одно не збирається співпрацювати. І «крайнім» знов опиняється Доновен, що має здійснити подорож у засніжену східну частину нещодавно поділеного Берліну та вирішити долю трьох в’язнів.

Спілберг такий Спілберг. Він любить неспішність та великий хронометраж. Інколи це не радує. На мій смак, якби трошки скоротити – саме те було б. А Марк Райленс дуже крутий, дуже.

«Трамбо». Тут і тональність зовсім інша, і все так би мовити, з іншого боку, і взагалі, за залізною завісою сніг (та ведмеді) а в Голівуді – завжди сонячно. Це і байопік, і фільм про кіно, і драма – ну прямо все, як я люблю. І, що найважливіше, всі ці складові вийшли по-своєму чудовими: «кіношна», наприклад, – це ж справжній кайф, отак дивитися на Діна О’Гормана та бачити Кірка Дугласа або вгадувати, про який фільм йде мова. Але взагалі, «Трамбо» – це драма талановитого ізгоя, який був занадто іронічним для того, щоб визнати себе героєм цієї драми. І через це у глядача поволі також виникає дивний дисонанс: ти розумієш, що це має бути драма – ось герой потрапляє до в’язниці, ось він віддає свій сценарій іншому, і інший отримує за цей сценарій «Оскар» тощо, але ти не відчуваєш це як драму. Далтон Трамбо у виконанні Брайана Кренстона запалює чергову цигарку та, на секунду відірвавшись від своєї друкарської машинки, дивиться на нас з екрану, ніби питаючи: «Хіба я схожий на трагічного персонажа? У будь-якому разі, у мене немає часу для драм – до завтра я маю дописати цей сценарій».



Є «жіноча» тема. Я не беру до уваги «Дівчину з Данії», яка, зізнатися чесно, розчарувала мене досить несподівано. При всій моїй любові до Редмейна, тут я про нього мало чого хорошого можу сказати (подивіться на Лі Пейса в «Soldier's Girl», ось де шедевр, а тут, ну вибачте, манірному женоподібному чуваку подобаються платтячка та пудра – ні, якщо це і хотіли показати, то це в них вийшло; з іншого боку, фіг його знає, як можна нормально показати камін-аут у масовому кіно, а не в якій-небудь фестивальній гей-драмі). І «Керол» я теж не рахую – не дивилася але засуджую і навряд чи буду, але факт залишається фактом.

А говорю я про це, маючи на увазі

«Бруклін». Дуже спокійне та неквапливе кіно про дівчинку, що поїхала зі свого депресивного ірландського містечка до Брукліна, і де з нею сталося багато чого, що зазвичай прийнято називати життям – робота, навчання та залицяльник (це слово – «залицяльник» – звучить у мене в голові голосом однієї з моїх двоюрідних бабок). І коли героїні доводиться повернутися до Ірландії, то незабаром вона опиняється в ситуації «Нелегко, кажуть, жити на дві хати. А ще нелегше – жить на дві душі!», і з цієї ситуації є тільки один вихід, що напряму залежить від її відповіді на питання: «Де мій дім?».

Це таке маленьке-велике кіно, де ніби нічого глобального або епічного, але при цьому вирішується людська доля, та ще й не одна. І, якщо чесно, я б не назвала «Бруклін» легенькою кінішкою на вечір, як його, буває, представляють. З іншого боку, я десь прочитала якогось мущіну, який вважає, що героїня поводить себе як повія, тому якось навіть і не знаю, хто що тут ще може побачити або видумати про сюжет. Як на мене, «Бруклін» – це спокійна та серйозна мелодрама без тіні солодкавості. І Сірша Ронан просто прекрасна.

«Кімната». Про цей фільм мені досить важко писати, що, насправді, говорить тільки на його користь. Дуже потужне кіно. Зізнаюся відверто, я плакала, але для мене ридати на фільмах це не сказати, щоб щось унікальне. При цьому сама картина зовсім не давить із глядача сльозу (хоча могла би), не демонструє великого пафосу і не намагається маніпулювати нами. А ще, пам’ятаючи попередню роботу Абрахамсона, «Френка», можна сказати, що у нього талант говорити на зовсім не прості теми.

І в мене виникла дилема, бо я раптово майже однаково вболіваю і за Сіршу, і за Брі Ларсон.


І наостанок у мене «Стів Джобс», який ні у що не вписується і якого представлено тільки в акторських номінаціях (а у «Трамбо», до речі, є тільки номінація Кренстона, і що), і пишу це, щоб голосно пошкодувати щодо Соркіна, якого кіноакадеміки проігнорували. А йому, тим часом, вдається практично на порожньому місці створити історію, від якої не відірватися. І Фассі – він тут геніальний.


Звісно, я розумію всі страждання Лео щодо «Оскара» в принципі і щодо «Легенди Г’ю Ґласса» зокрема (але я так і не примусила себе цей фільм подивитися), але я просто не можу зараз вболівати не за Фассі. І єдина комбінація, при якій Фассі не нагородять, але я буду задоволена – якщо виграють ДіКапріо та Кейт Вінслет (яка прекрасна в «Стіві Джобсі»). Ну знаєте, Кейт та Лео разом, і їм через двадцять років все ж повернули боржок ;) А може бути і «сімейне» нагородження Фассі та Вікандер… Але ок, я все ж не в коментарях на кінопоіску зараз, щоб такі прогнози робити.

P.S. Не можу втриматися – слухайте, це ж Редмейну вчора дали «Золоту малину»; яким би прекрасним анекдотом вийшов би другий «Оскар», це ж як «що вийде, якщо зустрінуться Том Генкс та Сандра Буллок? Правильно, Едді Редмейн». Ех, ну це вже зовсім дивний мало кому зрозумілий гумор.


  • 1
гарно написала про "Бруклін", а то більшість його чомусь недооцінюють і сприймають якось ото як "легку кіношечку", так.
Про "Джобса" погоджюсь, а всьо іншого не бачила, і не знати чи й зберусь. навіть "Легенду" з Лео чомусь не тягне глянути

  • 1
?

Log in